молитвенник, сборник молитв, молитвы на каждый день, молитвы против недугов, это должен знать каждый, православная литература, архив mp3, редкие молитвы, православные посты, просьбы о помощи, vjkbndtyybr, ghfdjckfdbt, православие

» » Католицизм. Чому немає єдності з Православієм?
Католицизм. Чому немає єдності з Православієм?
Почаевский листок
 

Історія закінчує відлік другого тисячоліття існування християнства на Землі.

За свою першу тисячу років Церква пережила і успіх апостольської проповіді, і трагічні віки гонінь, поборола домагання єретиків і виробила істинне розуміння Христового вчення устами Вселенських соборів, сформувалась в адміністративно-ієрархічному плані і визначила своє відношення до держави. Здавалось, на такій могутній основі друге тисячоліття стане періодом «радості во Христі». Та диявол завдав найпідступнішого удару: 1054 рік ознаменував собою трагічне відпадіння католицизму від Єдиної Церкви. Які ж причини цієї трагедії?

Апостоли розійшлись з проповіддю Євангелія, заснували християнські общини, поставили єпископів, і вже на середину II ст. після Р. X. Церква являла собою вселенський союз помісних общин, з'єднаних «апостольським преемством». І якщо у внутрішньому плані ці общини були абсолютно одинакові, то зовнішні форми зв'язку між ними змінювались в залежності від історичних умов. Так в апостольську епоху центром єдності була Єрусалимська община. На кінець третього століття таких центрів у християнстві вже декілька: Єрусалим, Антіохія, Рим, Олександрія. Всі вони були освячені фактом апостольського заснування і користувались певним авторитетом, не маючи ніякої юридичної зверхності один над одним. На початок четвертого століття за Римом признається першість по честі (а не по владі) серед інших патріархатів. Та з цього моменту сам Рим починає розуміти папство як якісь особливі права римського єпископа над всіма іншими. Папа Римський, будучи першим по честі, але рівним по владі з іншими патріархами, пробує втручатись у справи інших помісних Церквів - та щоразу одержує відсіч.

У другій половині четвертого століття полчища варварів завойовують західну частину Римської імперії (це приблизно сьогоднішня Західна Європа), а у 381 році під їх ударами падає місто Рим. З цього часу на Заході Римська Церква залишається єдиним світочем духовності і культури на фоні варварського хаосу. Росте її авторитет і разом з ним шаленими темпами росте папізм. На початку шостого століття у Римі вже відкрито проповідується теорія влади (potestas) римського єпископа над усією Вселенською Церквою: «Рим - глава Церкви, без нього Церква - не Церква і тільки через єднання з Римом окремі общини входять у склад Вселенської Церкви». Як бачимо, всього за шість століть Римська Церква пройшла шлях від рівноапостольної общини до цього святотатського спотворення своєї влади над іншими.

Та, що найпарадоксальніше, на це майже не реагували інші тодішні патріархати. Столиця імперії з Риму була перенесена у Візантію (пізніше Константинополь), у цій східній частині імперії християнство здобуло державне визнання і пронизувало собою всі сторони життя народу у формі теократії. Новоутворений Константинопольський Патріархат разом з трьома іншими -Єрусалимським, Антиохійським, Олександрійським - плідно працювали в області церковних наук, боролись з єресями, виробляли догматичні положення християнства, в той час як Римська Церква, не цікавлячись богословськими тонкощами, намагалась всіма способами поставити себе в незалежне становище від світської влади та посилити свій вплив на державу. Це створювало Риму вигідне положення третейського судді, до якого звертались за порадою чи захистом - а Рим все це складав у скарбничку папської юрисдикції.

Таким чином, десь на початок 7-го століття Рим і чотири інших патріархати знаходились в різних суспільно-політичних умовах, мали різні зовнішньо-історичні форми свого існування і вже явні розбіжності у богословських поглядах. Та, на жаль, Рим на цьому не зупинився: до приписаного собі права папської зверхності і влади над іншими церквами (т. з. примат папи) Римська Церква допускає інші відхилення і нововведення. Так, якщо Вселенські собори , розкриваючи тайну троїчності, визначали «Дух Святий ісходить від Отця», то Рим самовільно добавив «Від Отця і Сина» (filioque). Це незначиме для сьогоднішніх горе-християн нововведення спотворювало догмат про Святу Трійцю. Дальше, західна церква допустила ряд обрядових відхилень - піст у суботу, целібат духовенства, опрісноки замість просфор на Літургії і т. д.

Ідея папства, не маючи під собою ні євангельських, ні апостольських основ вимагала хоч якого-небудь підтвердження. І Рим рішається на слідуючий крок на світ Божий витягуються завідомо фальшиві підставні документи «Ісидорові декреталії» і «Дар Константина» (їх фальшивість на сьогодні загальнодоказана і признається самими католиками). Ці документи «свідчили», що ніби то імператор Константин ще у IV ст. навіки подарував Рим папам і наділив їх найвищою владою. На основі цієї «влади» Рим у IX - X ст. вже відкрито намагається керувати Константинопольськими патріархами і внутрішніми справами інших помісних Церков.

«На початку XI ст. ситуація загострюється до крайності. Папа Лев ІХ-й вже відкрито намагається диктувати свою волю Константинопольському Патріарху Михаїлу «Апостолом Петром і його наступниками визначається весь порядок і організація Церкви. Петро і його наступники мають право вільно творити суд над всякою Церквою, і ніхто не повинен хитати їх положення, тому що верховна кафедра не судиться ніким» (цікаво, яку тоді роль відводив папа Іісусу Христу?). Літом 1054 року у Константинополь для осудження дій патріарха прибула папська делегація, очолювана кардиналом Гумбертом, чоловіком гарячим та високомірним. 16 липня 1054 року перед Літургією папські легати ввійшли у храм Святої Софії і поклали на престол грамоту «Ми, не витерпівши нечуваного презріння і образи святого Апостольського Престола владою Святої Тройці і Апостольського Престолу, легацію якого ми виконуємо, підписуємо анафему Михаїлу (патріарху) і його прибічникам». Після цього усно добавили «хто буде противитись вірі святого Римського Апостольського Престола - хай буде анафема».

20 липня Патріарх Константинопольський зібрав собор, на якому було засуджено папських легатів і піддано їх анафемі. Причому вказувалось, що папа Лев IX помер два місяці назад - 19 квітня - і дії легатів були неправомочними.

Так в історії християнства здійснилась найбільша драма, до якої привели властолюбиві домагання Риму. Спочатку думали, що це тимчасовий конфлікт - як уже було раніше. Та Рим від розриву цілеспрямовано вів до розділення, а в XII - XIII ст. крім церковно-політичних інтриг обрушив на Візантію хрестові походи. Величезні армії найманців йшли «визволяти Єрусалим від мусульман». Правда, по дорозі «ненароком» попали в Константинополь, завоювали його у 1204 році, по-варварськи знищили, розграбували всі православні святині і намагались встановити тут папське панування. Рим використав політичну слабкість Візантійської імперії, щоб розправитись із Православною Церквою тільки тому, що вона відмовилась визнати владу папи! Та з часом Константинопольський патріархат піднісся з руїн, Єрусалимський, Антіохійський, Олександрійський теж вистояли під мусульманським ігом, об'єднавшись, вони явили собою онтологічне продовження істинного християнства - Вселенське Православіє, від якого відділилась Римська Церква. 16 липня 1054 року Римський Патріархат відділився від чотирьох Православних Патріархатів і цим поклав початок відособленню католицизма. Найстрашніше заключається не в цих історичних реаліях - коли, де, хто і через які скандали відділявся, а в богословській суті цього відділення. Римська Церква, утвердившись в ряді своїх заблуджень. стала видавати їх за безперечну істину і нав'язувати Вселенському Православію.

Основні відступлення католицизму:

В догматичній області.

І.Лжевчення про главенство Папи Римського над вселенським християнством і непогрішимість папи в питаннях віри і моралі, коли він говорить «ex catedra»

Христос, по католицькому вченню, поставив апостола Петра князем над всіми царствами світу, і цю владу апостол Петро передав папам. Про таку постановку питання не було навіть мови у древній Церкві, та й сьогодні таке тлумачення євангельських слів не видержує елементарної критики. Але ж - Рим в односторонньому порядку на цьому заблудженні будує теорію примата папи. Зразу ж після розділення папа Григорій VII (1073-1085) видає так званий «Диктат папи», у якому формулює положення про владу римського єпископа. Ці положення страшними методами впроваджувались у життя в середні віки. Але аж на першому Ватіканському соборі у 1870 році (через 18 століть після Христа!) логічно оформились у догмат про папську непогрішимість.

Вчення собору гласить: Папа Римський - наслідник апостола Петра, намісник Христа і видимий глава всієї Церкви, справа проповіді Євангелія повинна діятись з єдиною умовою - тільки в єднанні з Папою,

Папа Римський володіє непогрішимістю в силу свого призначення, і як верховний Пастир і учитель всіх являється кінцевою інстанцією у визначенні істин віри і моралі. Його визначення істинні самі по собі, а не в силу згоди Церкви,

Папа Римський безпосередньо має дар непомильності самої Церкви

(Пояснення догматичних положень 1 Ватіканського собору, Світло Народам 3,25)

Тобто, Папа Римський не просто глава ієрархії і керівник церковного життя - як у нас Патріарх, він - фігура, яка знаменує собою істину, єдність і владу Церкви, нікому непідсудний, ні перед ким не зобов'язаний самодержець. Історія страшно насміялась над цим заблудженням католицизму: серед пап були і єретики, і святотатці, і вбивці (!), і розпусники, а їхня могутність у середні віки була незрівняно вища від будь-якого державного діяча. Та справа не в тому, щоб судити слабості окремих особистостей. Вдумайтесь ще раз у вищеприведені положення статусу Папи.

Православіє гласить: Істина - це Христос, а тут на землі ця істина дарується Духом Святим соборній повноті Церкви, тобто - серед людей, немає такої особи, яка б над Церквою панувала і була мірилом церковної істини.

А згідно католичного вчення Папа підмінив собою Христа, Папа може самовільно видавати будь-які повеління, вносити будь-які зміни вчення церковного - в цьому найстрашніша суть заблудження. Правда, для рядових католиків вона старанно прикривається «святістю» Папи.

Православна Церква вважає, що це лжевчення про примат та непогрішимість Папи Римського є основним заблудженням католицизму, яке тягне за собою всі інші відступлення.

2. Лжевчення про «індульгенції».

Православіє вчить Христос започаткував Собою обоження людства. Ми повинні брати від нього вчення, духовну енергію, через духовний подвиг реалізовувати їх у житті,боротись з гріхом і тим самим досягати обоження.

Католицизм, маючи в основі правову психологію Римської імперії з однієї сторони, та непогрішимість папи з іншої, замінив вчення про духовний подвиг своєрідною теорією купівлі спасіння гріх - це образа Бога, це - злочин, тяжість якого вимірює папа (!). ви наказания за нього на тому світі можна відкупитись завдяки над-повноти (?) заслуг святих, якими тут на землі розпоряджається папа! Купи індульгенцію - і папа відміряє тобі певну кількість заслуг святих, яка позбавить від наказания за гріх.

3. Лжевчення про Святого Духа.

А Католицька Церква, односторонньо в XI столітті при Папі Венедикт! VIII офіційно вносить зміну в Символ Віри. Дух Святий від Отця і Сина ісходить (філіокве)

4. Лжевчення про непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці. Згідно православного віровчення, Пресвята Богородиця, як і всі люди, народилась під законом первородного гріха. Але, Вона не совершила жодного особистого гріха і була достойна стати Матір'ю Божою.

Папа Римський Пій IX в 1854 році одноособове (!) вводить новий догмат «Діва Марія уже в своєму зачатті була звільнена від стану первородного гріха в силу майбутніх заслуг Іісуса Христа» (Katechism Kosciola Katolickiega.Poznan, 1994,s.121). Але ж з цього твердження випливає абсурд: якщо Пресвята Богородиця досягла спасіння ще до Христа і мимо Його особистої жертви, то Христос прийняв від Неї не таку природу як усі люди, і тому жертва Його не могла іскупити людство від гріха. Відступлення католицизму у здійсненні Таїнств.

1. Замість Хрещення через погружения Католицька Церква почала хрестити обливанням, а з XV ст. взагалі змінила хрещальну формулу.

2. Миропомазання здійснюється через певний період після Хрещення тільки єпископом, також змінена формула Миропомазання.

3. У Римо-Католицькій літургії відсутня епіклеза призивання Святого Духа, і змінена форма преложення хліба і вина у Тіло і Кров Христові. Євхаристія совершається на опрісноках, з XII ст. миряни у Католицькій Церкві причащаються тільки Тіла Христового, а діти до миропомазання взагалі не причащаються.

4. Аскетичні вимоги посту у католицизмі майже повністю відсутні, введено піст у суботу. Відступлення и церковно-правових вимогах.

1. Безшлюбність духовенства - целібат

2. До невпізнанна змінено древній устав, скорочено богослужіння і внесено в них зміни.

3. Введено невідомий Нерозділеній Церкві сан «кардинала».

Тверезо оцінюючи шляхи історичного формування католицизму як відділення від вселенської повноти Православія та догматичного становлення Римо-Католицької Церкви як утвердження абсолютизації папізму, Православна Церква робить однозначний висновок: католицизм містить у собі значне спотворення основних християнських істин і на сьогоднішній день ці спотворення вже досягли єретичного масштабу.

Основна істина православного християнства: передаючи Божественне Одкровення та благодать Духа Святого, вести людину шляхом очищення та обоження.

Основне збочення католицизму: замість очищення та обоження католицизм витворив своєрідну бухгалтерію обліку і викуплення гріхів, через індульгенції. Християнин-католик повинен брати встановлені папою засоби відкуплення своїх гріхів від Божого гніву - не треба сходити у глибину своєї душі, не треба боротись із гріхом постом, молитвою чи добродіяннями. Достатньо лиш одержати індульгенцію чи взяти участь у молитві з папою - і ви одержите «прощення» гріхів. Але ж коли гріх поневолив душу, то якою силою і для чого, не викорінивши гріха, папа може цю душу просто об'явити праведною? Католицька Церква веде своїх віруючих не до Бога шляхом обоження, а до папи шляхом роздачі відкуплень. Таке спотворення екклезіолопї та сотеріології однозначно трактується як єресь.

Якщо у середні віки ця єресь насаджувалась силою меча та вогнищами інквізиції, то сьогодні вона вміло маскується. Мовляв, сьогоднішній католицизм це вже не середньовічний інквізитор, це - благородний добродійник, який розкриває свої обійми всім. Все одно як вірити - Бог один. Світ релігій - це такий собі насаджений Богом садочок, у якому одна квіточка фіалка, інша ромашка - але всі ж Божі. А православні цього «не розуміють» і ні з ким єднатись не хотять. Що тут відповісти?

По-перше, Бог створив одну релігію як шлях сходження до Себе і заповідав свято берегти цю Істину. Всі інші - не насаджені Богом «квіточки», а принесені людиною бур'яни-паразити. Мова може йти не про механічне об'єднання, а про повернення всіх цих єресей через покаяння до Істинної Православної Церкви.

По-друге, католицизм не змінився. Просто на зміну войовничій агресивності прийшла більш вдала форма маскування - мімікризація під благодійність та миротворність. А суть залишилась та ж сама - накинути владу папи на всіх. Для прикладу, Православну Церкву католицизм сьогодні називає «церквою-сестрою». Та коли припідняти ширмочку цього «сестринства», то навіть поверхневий аналіз суті відношення католиків до нас буде шокуючим:

- глава новозаснованої Ватіканської місії Східного обряду Мішель д'Ербіньї у 1922 р. так оцінював події: Більшовизм умертвляє священників, оскверняє храми і святині, руйнує монастирі. Чи не в тому й полягає релігійна місія антирелігійного більшовизму, що він знищить носії схизматичної думки (тобто православних) і тим самим дасть можливість для духовного відтворення католицької Росії». До 1928 р. він заснував адміністративно-ієрархічну систему РКЦ у центральній Росії, Україні та Білорусії;

- 21 березня 1924 р. папа Пій XI у посланні «Equidem verba» зобов'язав орден бенедиктинців до організації монастирських центрів в Україні, Росії та Білорусії; нунцій Пачеллі 31 березня 1924 р. писав: «Саме зараз по причині небачених страждань і білоруський народ почав сприймати слова співстрадаючої матері, якою Римська Церква хотіла б стати по відношенню до цього народу».

- глава українських уніатів митрополит Шептицький у 1908 р. був наділений фантастичними повноваженнями для приведення схизматиків до «святого» престолу. Архіви зберігають власноручно писані ним проекти окатоличення України - від внесення в Нікейський Символ віри формули «послушенства» папі до силового усунення православних єпископів.

Список «братніх» діянь Католицької Церкви щодо Православної можна продовжувати, але й приведеного достатньо, щоб зрозуміти: все це двулична фальш. А по суті Рим використовував найтрагічніші сторінки нашої історії, щоб накинути петлю папізму на слов'янські народи.

По-третє, всі хвалені екуменічні діалоги є просто лицемірно скритий обман. Для прикладу: користуючись силою польського меча Рим насадив унію в Україні; користуючись продажністю влади в період «перебудови» він цю унію відродив. А в екуменічному діалозі з Православієм представники РКЦ заявляють: «уніональний шлях об'єднання ми осудили, але саму українську унію визнати неканонічною ми не можемо, собі ми її підпорядковуємо, але за злодіяння уніатів відповідальності не несемо». Розуміння цього виходить за межі здорового глузду.

Оцінюючи історичні, догматичні, канонічні і духовно-практичні реалії формування та існування католицизму Православна Церква вважає: - християнин-католик - це людина, по відношенню до якої слід керуватись заповіддю Христа «возлюби ближнього»; та не розділяючи його заблуджень, бо хто церкву преслухає, той нехай буде тобі як язичник (2Пет. 2,1-3).

- Римо-Католицька Церква щораз глибше вкорінюється у своїх заблудженнях і на ділі жодного повернення до Істини Христа та до братніх відношень із Православієм не має.

 

Источник: Свято-Успенская Почаевская Лавра



Нашли ошибку? Выделите её и нажмите Ctrl+Enter           


Может быть интересным



Реклама


Реклама


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.

управление размером текста

Α + Увеличить | α - Уменьшить

разделы сайта

обратите внимание

ThePrayerBook.info - Молитвенник также (паралельно) доступен и по короткому адресу pb.pe

Админситарция сайта ищет соавторов для дальнейшего ведения сайта. Желающим обращаться через форму обратной связи

опрос

Вы из ?

Все опросы

Реклама

Православные фильмы онлайн